Гінкго дволопатеве

Західний Китай.

Це найдавніший вид дерев з усіх, що ростуть нині на Землі. В юрському періоді, понад 200 мільйонів років тому, вони росли в Азії, Європі, Північній Америці й навіть у Гренландії, а найбільшого поширення досягли в мезозої, у період царювання динозаврів, іхтіозаврів і птерозаврів. Тому його називають “живою викопною рослиною”. До четвертинного періоду (1,6 млн. років тому) з усіх видів залишився тільки цей один вид, хоча відомо, що в родині було ще близько 18 видів. Приблизно 7 млн. років тому гінкго зник у Північній Америці, дещо пізніше – 2,5 млн. років тому – в Європі. Гінкго вважалось вимерлим до 1691 року, доки його не виявили в Японії.

Гінкго – це єдине унікальне дерево, що представляє собою один вид, один рід і одну родину. Рослина є реліктовою та ендемічною, є пам'яткою природи світового значення і занесене до Червоної книги світу.

Гінкго – єдиний нині живий представник “перехідної ланки” між папоротями й хвойними, тобто це є попередник сучасних хвойних рослин.

Листопадне дерево, яке при сприятливих умовах досягає висоти 20–30 м. Стрункий конусоподібний стовбур вкритий коричнево-сірою корою. Крона у молодих екземплярів широко-пірамідальна, основні гілки відходять від стовбура під гострим або майже прямим кутом; з віком крона притуплюється і розширюється. Рослина роздільностатева (дводомна), чоловічі екземпляри стрункіші, мають пірамідальну крону; жіночі – більш приземисті з ширшою і округлішою кроною. Рослина досягає зрілості й починає плодоносити у 25–30 років, до того часу важко визначити її стать.

Чоловічі квітки зібрані у невеликі зеленувато-жовті сережчаті суцвіття. Жіночі плодолистики несуть по дві відкриті сім'ябруньки на довгій ніжці, з яких лише одна утворює насіння.

Чоловічі квітки зібрані у невеликі зеленувато-жовті сережчаті суцвіття. Жіночі плодолистики несуть по дві відкриті сім'ябруньки на довгій ніжці, з яких лише одна утворює насіння.

Плід – кістянка, зовні оточений товстою соковитою м'ясистою оболонкою з пекучо-терпким смаком і неприємним запахом, який пояснюється присутністю великої кількості масляної кислоти. Насіння крупне (довжиною близько 2,5 см), за формою схоже до сливи.

Листки сизувато-світло-зелені, восени перед опаданням забарвлюються в золотисто-жовтий колір; на довгих черешках, досить крупні (довжина до 10 см, ширина – 12 см), на вкорочених пагонах вони зібрані пучками по 3–5 шт., на подовжених – одиночні. Листкові пластинки у молодому віці восьмилопатеві, потім лопаті зростаються і їх залишається всього дві; з оригінальним жилкуванням – жилки віялом розходяться від черешка, шкірясті, голі, злегка гофровані.

Цвітіння в березні-квітні; насіння дозріває в жовтні.

Розмножується насінням та вегетативно (кореневими і стебловими живцями).

Деревина гінкго дуже легка й світла, гладка й легко піддається обробці, стійка до вогню. Її використовують для створення дерев'яних скульптур і предметів для чайної церемонії. З деревини виготовляють також папір. Виявилося, що в Китаї з давніх часів гінкго вирощували біля храмів як декоративну і лікарську рослину. В Японії і Китаї насіння гінкго вважають делікатесом і розводять як плодове дерево.

Рослина довговічна, окремі екземпляри досягають віку 2000 років (Китай), виростаючи за цей час у висоту до 40 м, при товщині стовбура – 1 м. Морозостійкий вид, вітростійкий, світлолюбний, димо- та пилостійкий, чудово витримує умови промислової загазованості, невибагливий до ґрунтів, стійкий проти грибкових та вірусних захворювань, майже не пошкоджується комахами. Рослини доволі легко переносять формування крони (обрізку), використовують також для вирощування у формі “бонсай” – є два види бонсай – з повітряними коренями й плодоносні. Дуже перспективний для озеленення при створенні декоративних груп з участю вічнозелених хвойних порід, для алейних посадок, а також окремими групами.